Коротко про сюжет: маємо країну з "дзеркальними" гендерними ролями, чоловіки в якій мріють одружитися, готують, прибирають, а жінки займають привілейоване становище - є військовослужбовицями (а в країні військова диктатура), вибирають собі пару, є главами родин і все таке.
Основна хиба цього фільму - режисер хотів висміяти забагато, тому врешті висміяв тільки жінок.
Релігійний фанатизм? Ну хіба не смішно - поклонятися коням? Носити такі незручні накидки? Та ще й з повідками!
Погана екологія? Це ж дотепно, щоб в країні функціонувала система переробки лайна на кашу.
Демократію в кожен дім і овочі в кожну тарілкуВійськові диктатури? Куляста генералесса, що ледь не задихається і слухання Scorpions потайки.
Але хто ж це все придумав? Жінки! Тому жінкам не можна довіряти керівництва країною, врешті будь-чим. Погляньте - вони й самі не довіряють одна одній! Полконеса не має довірливих стосунків ні з своєю матір’ю, ні з Ад’ютантессою. І фінальна сцена не змінює цього враження. Хоча загалом ставить глядача/глядачку в ступор. А що це було таке взагалі?
Окрема мова про статуси. З одного боку - прихильниці/прихильники фемінітивів мали б тішитися. З іншого - послухайте, в слові Полконеса (La colonelle) присутній суфікс, суфікс-надлишок, що навіює думку про існування (хай колись) полковника, відносно якого "полконеса" була вторинною. Суфікси - нагромадження, відділення від чогось.
Немає коментарів:
Дописати коментар