Про сестер і посестер

За мотивами цієї дискусії

(малюнок Інге Льок)

Я категорично за "посестру", але Леся Українка. крім того, що написала "Вілу-посестру", написала ще в Боярині "Я перша братчиця в дівочім братстві" - це прекрасна історія про пошук правильного слова і те, що ніхто не ідеальний.

Коментаторки надихнули мене зібрати трошки етнографічної літератури. Отже, прошу:


"За свідченням дослідників, майже до початку XIX ст. в Україні, а також Росії та Білорусі побутували цікаві форми спілкування — дитяче посестринство і побратимство, які утворювалися на основі особистих дружніх взаємин дітей-підлітків (Франко, 1898; Корінфський, 1901).
За етнографічними даними, ритуал посестринства здійснювався ранньою весною. Дівчата вибирали у лісі найгарнішу берізку, прикрашали її кольоровими стрічками, загинали кінці гілок у кільце, утворюючи вінки, які б росли на дереві. Навколо берізки водили танок, співали пісні. Потім дівчата цілувалися через вінок і давали одна одній клятву посестринської вірності."
( Форми соціалізації поколінь, звичаї й обряди повноліття в українській культурі., Філософія родознавства - Черепанова С.О. Бібліотека українських підручників звідси)

"Посестринство (посестріє) було аналогічним звичаєм у жіночому середовищі і достатньо поширеним в Україні явищем. Як і побратимство, воно також існувало в двох варіантах: названому і хресному. Неоднозначним воно було і за своєю природою. Щодо цього можна виділити три їх різновиди: однокупельне, звичайне і кумленне. Перший різновид посестрин (так само як побратимства), пов'язаний із хрещенням немовлят, коли їхні батьки-побратими, бажаючи продовжити братні узи через дітей, хрестили їх у одній купелі. Такі діти називалися «однокупельними» (хресними) сестрами і братами.
Звичайні посестрини майже не відрізнялися від побратимства: сестрилися так само, як і браталися. Тільки подарунки були іншими: рушник, курка або щось з жіночого господарства. Загальна ситуація посестринства та побратимства зафіксована етнографічними матеріалами. На Херсонщині до кінця XVIII ст. серед населення, яке складалося з українців і росіян, були досить поширені побратимство і посестринство. Браталися друзі, бажаючи закріпити дружбу. Найчастіше побратимами ставали особи, котрі не мали рідних та сестер. Звичай був рівною мірою поширений як серед чоловіків, так і серед жінок. Між тим, хто побратався або посестрився, усталилися більше, ніж кревні взаємини: піклувалися один про одного в разі хвороби; брали активну участь в усіх значних сімейних подіях один одного; при цьому активну участь у таких подіях брали і дружини їх або чоловіки; без згоди один одного не вирішували питання про одруження дітей; допомагали один одному матеріально в скрутних становищах.

Найпоширенішою в Україні формою посестринства було колективне обрання наречених сестер через обрядове кумлення (кумання, кумування). Воно відбувалося в давні часи лише на Семик — четвер напередодні Трійці, а пізніше (наприкінці XIX ст.) — й у Петрів день (29 червня), зазнавши відповідно і структурних змін. Колись посестринство пов'язувалося з міфом про водних німф — русалок, які, за давніми уявленнями, жили поблизу своїх могил, а у Клечальну неділю виходили гуляти в поля. Аби змусити їх покинути поля, дівчата і «кумилися» з ними. До настання того моменту, писав Дмитро Зеле- ; нін, коли русалок виганяли або чемно просили залишити поля, їм пропонують різноманітні розваги і навіть кумляться з ними, тобто укладають тимчасовий братній союз, який незабаром розривають особливим обрядом розкумлення. Кумівство, або посестринство, з русалками триває три дні або трохи довше і потім розривають обрядом. Такий короткочасний союз укладається з певною метою, а саме: щоб дізнатися у русалки про свою долю: вінок, на якому покачалася кума-русалка, кидають у воду і по тому, випливе він або потоне, провіщають' майбутнє; аби надати русалці розвагу, пов'язану з еротичним кумівством (спадок давніх весільних періодів), і взагалі, щоб заспокоїти її, аби вона у майбутньому не мстила людині, а допомагала.

Давній звичай кумлення, пов'язаний з культом рослин та культом залежних покійників, з часом значно трансформувався і вже у XVIII ст. був відомий здебільшого як посестринство дівчат. Він відбувався у вигляді ритуальної гри «завивання берези»: дівчата ставали парами у танок і, проходячи під березою, обмінювалися хустками або намистом — сестрилися, присягаючись вічною дружбою. Крім усталеного змісту — покумитися, визнати подругу нареченою сестрою, окстити зозулю, обряд «завивання берези» був і свого роду моментом ініціації — переходом дівчаток до стану «дівчат на порі»." (Анатолій Пономарьов - ЕТНІЧНІСТЬ ТА ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ:СИСТЕМА ТРАДИЦІЙНИХ ВЗАЄМИН, тут)