Про сестер і посестер

За мотивами цієї дискусії

(малюнок Інге Льок)

Я категорично за "посестру", але Леся Українка. крім того, що написала "Вілу-посестру", написала ще в Боярині "Я перша братчиця в дівочім братстві" - це прекрасна історія про пошук правильного слова і те, що ніхто не ідеальний.

Коментаторки надихнули мене зібрати трошки етнографічної літератури. Отже, прошу:

Фемінітиви, які в нас забрали

Гортала Гаррі Поттера англійською. Кінець 90-х, Велика Британія, а скрізь "someone-their", щоб не писати his чи hers, уточнення "witches and wizards" (котре, наскільки пригадую, не раз зникало в українському варіанті ). І ще інші подібні моменти. Мова обтічна, толерантна. Не та англійська, котрої нас вчили в школі навіть на початку 2000х. Але ви уявляєте яке покоління дітей виросте на такій книжці?

Читала і було трошки сумно, що так відстаємо в цьому питанні. Але чому?

І романах Ірини Вільде, писаних в 30х - "авторки" і "діячки", так само, як в листах жінок початку 20 століття. Це звідти родом усі "членкині" і "мисткині", котрі тоді нікого не дивували. На дзвонах писало "фундаторка"...

А потім прийшов СРСР, курс на зближення української з російською, для якої фемінітиви не властиві ("авторша") і... маємо те, що маємо.

То ж, як казав класик, Геть від Москви, дайош Європу